Значну частину життя проводжу в майстерні, працюю в стилі постмодерного напрямку. Член Українського національного товариства художників.
З 1989 року Сергій Резніченко взяв участь більш ніж у півсотні виставок в Україні та за кордоном.
Роботи знаходяться в колекціях Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького, Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, Львівського палацу мистецтв, Музею сучасного мистецтва в Україні (Київ), а також у приватних колекціях багатьох країн.
Цей живопис треба бачити в оригіналі. Жодна гіпер-якісна сучасна поліграфія не здатна відтворити «живу» соковитість форм і пульсуючу вібрацію поверхні полотен львівського художника Сергія Рєзніченка. Сеансом проявлення назвала б я процес, який відбувається у майстерні автора. Проявлення образів, настроїв, емоцій, якими насичений наш світ, якщо вірити, що ніщо не виникає нізвідки і ніщо не зникає без сліду.
Сюжет у Сергія існує лише натяком. Ми вільні шукати його тлумачень на поличках пам'яті, серед сотень тисяч файлів колись прочитаного чи побаченого. Але можна й покластися на спонтанну хвилю уяви і подивитися, на який незнайомий берег вона тебе вихлюпне. Час, костюм, деталі тут тільки камертоном, який визначає тональність настрою. Тому присмак постмодерного маскараду не перетворюється на хитромудрий колаж-кросворд. Навіщо? Гра в знаю-не знаю, упізнав-не упізнав, читав-не читав тут зайва. Сергій знає, що ми знаємо, і розмовляє з нами, як з давніми друзями, недомовками. Ця дружня довіра - ще один щедрий подарунок автора, поза його розкішним в класичному розумінні цього слова живописом, нам, виснаженим безконечними щоденними тестами на сучасність, інтелектуальність, просунутість.... У нечіткості форми розчиняється банальність буття, натомість з’являється можливість зосередитися на справді важливому: відчути світ у моменті його рівноваги, зануритись у зупинений автором персонально для кожного з нас момент гармонії, коли «все добре».
Чим довше вдивляєшся у ні твори, тим глибше занурюєшся у і пак шість їхньої реальності. Вона спокушає павутинним плетивом асоціацій, лабіринтами дежа-вю, складнопідрядними маревами снів.... Ледь відчутні реверанси автора у бік старих майстрів та імпресіоністичне ліплення фактури - тут тільки засіб для нашарування кадрів багатовимірної складномовності світу на кавалку полотна кілька метрів завбільшки. Саме так автор створює свій живопис - нашаровуючи на тло варіацію за варіацією, часом - на одному диханні, часом - днями або тижнями. Мірою остаточного проявлення твору є інтуїтивне відчуття миті довершеності, коли у роботі вже нічого не дратує. Якщо прогавити її, процес нашаровування триватиме далі, до наступного моменту істини. Якщо ж його не припинити, він, здається, може тривати безупинно. Зрештою, твори Сергія - це і € один суцільний процес, одна кінострічка без початку та кінця, для зручності експонування розмонтована автором на окремі блоки-серії та твори-кадри. Але у цьому повторюванні немає жодної нудної монотонності, кожний твір проявляється за власною схемою, результат завжди непередбачуваний.
«Мені подобається, щоби живопис не був оповідним, закутим у графічну досконалість. Люблю, якщо він стихійний, якщо «кричить», якщо напружує неочікуваною кольоровою плямою, або коли «стогне» млосними нюансами, «витискає» з кольору усі соки, або коли він засадничо легкий, і без сенсу дошукуватися там чогось більшого. У будь-якому випадку, він мас припасти комусь до душі. Тому, хто погодиться з ним жити», - коментує свою творчість Сергій Резніченко в альбомі «Про себе і про нього».
Історик мистецтва Наталія Космолінська