Lyric Diary* “What would our mankind have been without fowers? If fowers had not existed… Would our character, our moral, our ability for the beauty and happiness be the same? … Just imagine for a second that our planet does not know fowers… Te whole world of elaborate sensitivity would have slept forever at the bottom of our hearts… An endless universe of colours and shades would have revealed its beauty only in part… Miraculous harmony of light would have remained unknown to us… When we are in love, memories about the fowers, that we have once seen and inhaled, fow back to us and feel up our consciousness and sensitivity with familiar pleasures… Happiness without fowers would have been totally shapeless, like a horizon of the sea or the sky…” Tere is no need to add any other comment to this ode to fowers, to this miracle of nature, written by the subtle dreamer Maurice Maeterlinck. However, they can be easily illustrated with delicate “picturesque essays” by Lviv artist Nina Reznichenko, whose delicate fowers of dreams, fowers of hints and fowers of women allure us with moments of the world in its perfection. When you look at subtle reveries of the images created by Nina Reznichenko, you anticipate the happiness that flls up the world around you and becomes apparent in every moment, if we allow ourselves to be happy. “Sounds” of Nina’s painting take us back to those illuminated moments, when we admired tiny and tender petals before we put a fower into a vase and enjoyed the moment of looking at this creation, or when we gave fowers to our beloved to make them smile... Nina has been drawing fowers her whole life. It takes her quite long to settle her mind and to get concentrated, but she works very fast, as if all in one breath. She never paints from life, but during the breaks between drawing sessions she exploits all available aesthetic of the world, like nature, literature, arts, music, to get saturated with positive feel- ings and impressions. Te moment, when she takes a brush in her hand is not a prologue, but a culmination; it is the moment, when emotions get materialised. Her drawing is an impulse, when with a help of clearly sensed colours of a blurred background, a few texture spots, and efective contrasting accents the artist creates a mood, which can be mel- ancholic, loudly joyful, mysteriously half-worded, or overtly sensitive. And it does not matter, whether it appears in the image of a woman or a fower, as they mean the same for thousands of years. Tese are women and fowers, entrusted by nature to become symbols of the beauty of earthly life. From that time on “Linger a bit longer. You are so nice!” has become the very mission and the essence of the art. Nina Reznichenko’s painting is the territory, where moments of beauty are ceased in its state of perfection, the beauty, which has been read between the lines of classical poetry, eaves- dropped in classical music, or seen in dreams… Welcome to enjoyment. Historian of the art Natalia Kosmolinska

Ніна Резніченко –жінка-квітка

 

Художниця, яка березневого дня відкрила мені двері своєї майстерні, дуже нага-

дувала персонажа своїх картин. Ніна Резніченко власне домальовувала картину,

готуючись до своєї персональної виставки, яка відкрилася цими днями в одній із

львівських галерей. ЇЇ білий фартух був увесь в кольорових плямках, що схожі на

пелюстки троянди. Поетичні нотки звучали в рухах (Ніна довший час займалася

танцями) та мові (Анна Ахматова – її остання літературна любов). Спокій і

зосередженість у думках та емоціях викривали захоплення Ніни текстами

східного містика Ошо, йогою та медитацією.Її картини повні поезії та медитатив-

ності. Те, про що здогадуєтеся з її творів про неї, згодом підтвердиться, перед

Вами – жінка-квітка

 

 

Файно: Ви пам’ятаєте свою

першу продану картину?

Ніна: Так. Це було приблизно

років десять тому, картина

була в червоних тонах і нази-

валася «Народження казки».

Файно: Легко розлучаєтеся

зі своїми творіннями?

Ніна: Моя персональна

виставка, до якої я зараз го-

туюся, називається «In My

Beginning Is My End» («В моє-

му початку мій кінець»). Мені

йдеться насамперед про

зв’язок між мною як художни-

ком та людьми. Справді хо-

четься, аби мої картини мали

продовження, стали частин-

кою ще чийогось життя. Тому

розлучаюся з картинами за-

звичай легко.

Файно: Звідки у Вас усі ці кві-

ти в картинах?

Ніна: З уяви, настрою. Але

я не малюю їх навмисно. Це

живопис, який переростає в

квіти. А мислення живопи-

сом відрізняється від мис-

лення графікою. У живописі

насамперед – емоція, колір.

Принаймні в мене воно так і

виходить – спочатку настрій,

а вже потім вимальовується

конкретна форма.

Файно: З Ваших картин

можна відразу визначити,

що автор – жінка. Вони дуже

фемінні. Як Ви до цього ста-

витеся, Ви не погоджуєте-

ся з думкою, що справжнє

мистецтво має бути без-

статеве (як таке, що відоб-

ражає сутність людини, яка

немає статі)?

Ніна: Мені подобається те,

що мене називають «жіночою

художницею». Напевно, воно

мало би бути універсальним

за призначенням: подобати-

ся і жінкам, і чоловікам, але

щодо безстатевої сутності

митця – важко сказати. Ду-

маю, творчість за своєю сут-

тю емоційна, а емоційність −

це річ дуже жіночна.

Файно: У творчому процесі

Ви дуже емоційні?

Ніна: Люблю творити в стані

спокою, гармонії з собою,

коли в мені накопичується

багато позитивної енергії.

Файно: Ви, мабуть, як і ко-

жен митець, шукаєте ро-

зуміння?

Ніна: Люди, споглядаючи

мої картини, часто говорять

про речі, про які я навіть не

підозрювала. Вважаю, що з

мистецтва людина вибирає

те, що їй близьке з власного

досвіду, знань, світовідчут-

тя. Розуміння виникає, коли

люди працюють в одному

ментальному полі. Але я не

шукаю навмисно розуміння.

Не можу сказати, що маю

його вповні, але самотньою в

мистецтві себе не відчуваю.

Можливо, тому, що поруч за-

вжди Сергій (чоловік Ніни, ху-

дожник), вважаю його своїм

найкращим учителем.

Файно: Чому Ви в деяких

своїх картинах пишете ще

поетичні рядки? Відчуває-

те, що не все можете сказа-

ти живописом?

Ніна: Текст підсилює де-

які картини, як рамка. Вони

набувають якихось інших

відтінків. Взагалі, мені дуже

подобається написання ла-

тинкою.

Файно: Під час нещодавньо-

го візиту до Львова польсь-

кий режисер К.Зануссі ска-

зав, що мистецтво має дві

теми: смерть і любов. Ви

погоджуєтеся з цим?

Ніна: Так. Я би наголосила

все-таки на любові. У самій

любові багато і життя, і смер-

ті. А живопис − це взагалі така

собі гра з часом. Це одночас-

но і народження, і вмирання.

Це ніби − «In My Beginning is

My End».

Олександра Луць.